Чому переговори в Лондоні опинилися на межі провалу?
Якщо судити з сьогоднішніх публікацій у західних ЗМІ, переговори в Лондоні перебувають на межі провалу, а США – на межі виходу з переговорного процесу щодо України.
За даними преси, держсекретар США Марко Рубіо не поїхав на зустріч через заяву Володимира Зеленського, що Київ не визнає Крим російським. Згідно з іншою версією, причина відмови Рубіо брати участь у зустрічі – готовність Києва обговорювати в Лондоні лише припинення вогню, а не весь мирний план Дональда Трампа, який складається із семи пунктів. Нагадаємо, вчора Зеленський сказав, що українська делегація в Лондоні має мандат лише на укладення угоди про припинення вогню.
Друга версія виглядає правдоподібнішою, оскільки згідно з планом Трампа від України ніхто не вимагав визнавати Крим російським. Його російський статус збиралися визнати США, а Києву пропонували просто прийняти це до відома.
А ось відмова України загалом прийняти план Трампа – найімовірніша причина зниження рівня американського представництва на переговорах. До речі, інші країни своє представництво також знизили: на зустрічі не буде міністрів закордонних справ Німеччини та Франції.
Хоча, власне, цей план жодних дій від України і не потребує, окрім згоди на припинення вогню, яке Київ уже дав. Повторимося, російський статус Криму мають визнати лише американці. Також щодо нього лише США знімають санкції з РФ. Українській владі це може, звичайно, не подобатися, але в будь-якому випадку це не їхнє рішення і вони ніяк не можуть на них вплинути. Те саме стосується і блокування вступу до НАТО: якщо США проти членства України в Альянсі, то Київ нічого з цим зробити не може - тільки взяти до уваги позицію Вашингтона.
Але, безумовно, всі ці дії мали б стратегічні наслідки.
Визнання американцями російського статусу Криму відкрило б шлях до визнання анексії півострова іншими країнами. Також де-факто (а згодом, можливо, і де-юре) було б на міжнародному рівні легалізовано інші територіальні захоплення РФ в Україні.
А зняття всіх американських санкцій, запроваджених із 2014 року, фактично повернуло б повноправну участь Росії у світових економічних відносинах. І була б лише справа часу, коли при черговому голосуванні частина країн ЄС заблокують продовження європейських санкцій проти Москви.
Щоправда, Росія не реалізувала б у такій ситуації свої максималістські цілі, наприклад, контроль над усією територією чотирьох українських областей. Проте за нинішньому співвідношенні сил на фронті вони й так не досягнуті без надзусиль і величезних жертв з боку російського суспільства, держави та економіки: мобілізації мільйонів людей, повного переведення промисловості на військові рейки, різкого затягування поясів населенням. До того ж становище російської економіки та бюджету за нинішніх цін на нафту і без того непросте.
Що натомість отримує Україна? Збереження суверенітету над рештою території. І хоча США відмовилися давати гарантії безпеки Україні та європейським миротворцям, без чого їхнє введення в Україну малореальне, ніхто не накладатиме обмеження на чисельність та озброєння ЗСУ, які й залишаться головною гарантією безпеки України, мінімізуючи ймовірність нової війни.
Тобто пропонована американцями угода хоч і дає великі переваги Росії, однак і для України зовсім не виглядає капітулянською.
Але українська влада спочатку взагалі була проти завершення війни лінією фронту. Згідно з офіційними заявами, вони вважали, що час у війні працює на Україну, за неофіційною версією, – хочуть і надалі освоювати величезні бюджети та жорстко контролювати всі процеси в країні, спираючись на режим воєнного стану.
Саме відмова Зеленського завершувати війну по лінії фронту і стала головною причиною скандалу під час зустрічі з Трампом в Овальному кабінеті, після чого американці припинили всю військову допомогу Україні, що стало для Києва шоком.
Зеленський був змушений написати Трампу покаяний лист, погодитися на припинення вогню і після цього не висловлювати відкрито свою незгоду з планами Трампа і йти в напрямку перемир'я, розуміючи, що будь-яке відхилення від цього шляху означає припинення американської допомоги, а можливо, і жорсткіші заходи у вигляді санкцій.
Тим більше, що Вашингтон минулого тижня вже дав зрозуміти, що може повністю вийти з українських справ, якщо найближчим часом не вдасться домовитись про припинення вогню. Більшість спостерігачів сприйняли це як загрозу насамперед Києву залишити його без підтримки у разі відмови від пропозицій Вашингтона, озвучених у Парижі.
Проте в українській владі була і є течія, яка вважає, що Україна може вести війну і без американської допомоги, спираючись лише на Європу. Цю течію підбадьорюють деякі європейські країни та загалом противники Трампа на Заході, які не хочуть, щоб він мав успіх у справі завершення війни в Україні, який зможе записати як свою головну перемогу у перші 100 днів президентства. Неприємні для Києва положення, що містяться в плані Трампа, вони зараз використовують, щоб переконати Зеленського відкинути пропозиції Вашингтона і продовжувати війну. Власне, останні статті у західних ЗМІ, в яких план Трампа виставляють чи не капітуляцією України, є частиною цієї кампанії.
Щоправда, є величезні сумніви в тому, що Європа зможе замінити американську підтримку і взагалі надати серйозну допомогу, в чому і самі європейці відверто зізнаються. Зважаючи на все, у Зеленського ці сумніви теж донедавна були. Тому він і змушений був погоджуватися з Трампом щодо перемир'я та інших питань.
Чи змінилася його позиція, стане зрозуміло за підсумками переговорів у Лондоні, які, з урахуванням всього сказаного вище, матимуть ключове значення для подальшого розвитку подій.
Якщо вони проваляться, то реальним є ризик, що діалог щодо припинення вогню в Україні взагалі буде перерваний і війна продовжиться, але вже без підтримки американцями Києва.
При тому, що якщо це станеться через відмову української влади підтримати план Трампа, то є ймовірність, що Вашингтон продовжить відновлювати відносини з Москвою вже не звертаючи уваги на війну в Україні.
