Три опції. Чому на фоні війни в Ізраїлі активізувалися розмови про закінчення війни в Україні
На тлі різкого загострення ситуації в Ізраїлі було зроблено цілу серію заяв з боку Заходу з натяками на те, що війну в Україні, можливо, варто все-таки закінчити шляхом переговорів та компромісів із Росією.
Про це пишуть експерти та ЗМІ, а також заявляють окремі офіційні особи.
В Україні ніхто з осіб, наділених владою, або хоча б наближених до неї, подібні ідеї поки що прямо не озвучує, продовжуючи говорити про вихід на кордони 1991 року як про основну мету України, але обережні натяки вже звучать.
Наприклад, екс-радник Офісу президента Олексій Арестович заявив, що український наступ навряд чи досягне успіху при нинішньому співвідношенні сил, і запропонував українському суспільству подумати, чи готове воно до років кривавої війни, якщо не згодне на переговори.
Подібні заяви звучали і до початку війни в Ізраїлі на ґрунті повільного просування української армії та неоднозначних сигналів від Заходу щодо можливості і надалі надавати військову допомогу в тому ж обсязі як з політичних причин (протистояння республіканців з Джо Байденом у США), так і через вичерпання запасів зброї.
Загострення на Близькому Сході додало до цих сумнівів нові аргументи: звідки, наприклад, брати зброю, якщо її доведеться постачати ще Ізраїлю.
Та й загалом ізраїльські події переключають на себе увагу США та Заходу, що саме собою становить загрозу для рівня подальшої підтримки України (про що вже заявив, наприклад, президент Польщі Анджей Дуда ).
Так чи інакше, але очевидною є активізація розмов про необхідність перемир'я. І це має об'єктивні причини.
Головна з них: жодна з воюючих сторін на даний момент не знаходиться навіть близько до своїх вихідних цілей.
Стратегія Росії (швидке захоплення України зі зміною уряду в Києві на повністю лояльне до Москви) зламалася ще в березні 2022 року. Саме тому Володимир Путін захотів швидко вийти з війни, уклавши угоду про нейтральний статус України та відвівши війська на лінію 24 лютого. Але на це тоді не пішла Україна (як вважається, в тому числі й за порадою західних союзників), яка побачила унікальну можливість реалізувати свою стратегію: розгромити російські війська та вибити їх за кордони 1991 року, причому відносно короткі терміни (звідси й прогнози про заході до Криму вже навесні).
Однак ця стратегія України та Заходу була, по суті, зведена нанівець у червні 2023 року: настання ЗСУ не призвело до краху російського фронту, а заколот Євгена Пригожина, на який у Києві покладали великі надії у плані внутрішньої дестабілізації РФ та деморалізації російської армії, провалився.
І тепер перед сторонами, що воюють, відкриваються три опції.
Перша - війна на виснаження в надії, що противник і його фронт колись зваляться під тягарем воєнного часу і через вичерпання резервів людей і зброї. Щоправда, не дуже зрозуміло, скільки чекати на обвал (називаються терміни від року до 15 років). А ризик обвалення фронту існує для обох сторін.
Друга – ескалація війни із залученням до неї країн НАТО з перспективою переходу до ядерної стадії. Натяки на це все частіше лунають із Москви. Визнають існування такої загрози і на Заході (принаймні на експертному рівні). Можливість повномасштабної війни на Близькому Сході такі ризики також підвищує. Ізраїль – ядерна держава. І якщо він дійде висновку, що під загрозою є саме існування країни, то може застосувати ядерну зброю. А це значно збільшить ймовірність застосування ядерної зброї та Росією проти України, що може спричинити військову відповідь Заходу.
Третя – закінчення війни тим чи іншим чином, починаючи від підписання мирного договору, що регулює подальше співіснування України та РФ, і закінчуючи "корейським сценарієм", тобто укладанням безстрокового перемир'я (угоди про припинення вогню) за нинішньою лінією фронту без будь-яких мирних договорів. Якщо брати корейський варіант, то чисто технічно він може бути реалізований у будь-який день – хоч за тиждень, хоч за місяць. Потрібно лише, щоб до нього були готові Україна, західні союзники та Росія.
Для цього навіть прямі переговори між Києвом та Москвою вести не обов'язково – достатньо через посередника узгодити конкретну дату та час припинення вогню.
Поки щоправда згоди всіх сторін на цей варіант немає. Більшість заяв зараз зводиться до готовності воювати довго (якщо згадати досвід корейської війни, то перемир'ю передували два роки безуспішних спроб переломити ситуацію на фронті обома сторонами).
Але якщо згода про припинення бойових дій з'явиться, то питання може вирішитись дуже швидко.
