Про українські шахти і шахтарів.
Місто Нововолинськ - типове шахтарське, я звідти родом. Було там 10 шахт, 7 з них вже закрили. З роботою там не дуже, але і шахтарі від того за зброю не бралися. Викручувалися, як могли.
Мій батько теж шахтар. Вчора стукнуло 73р. З них десь під 40 років на шахті. Там же і залишив ногу. Майже у прямому розумінні, тазо-бедренний сустав зараз - це штучний імплант. Але на шахтарську пенсію таке недоступне.
Швагро мій (чоловік сестри) теж шахтар. Але із дружиною-вчителькою і трьома дітьми, життя звісно, веселе, але зарплата зовсім не роттердамська. То для нас весна - це сонечко і пташечки. Для нього - 2 трактори і десятки гектарів землі. У фейсбуці не сидить :). Працює, щоб дітей відправити на навчання за кордон.
Його батько теж все життя на шахті. Останні років 25 - головний механік шахти. Це серйозна відповідальність. Недавно звільнився. У чергового новопризначеного директора прийшов просити гроші на ремонт основного насосу водовідкачки. Бо якщо шахту затоплює, то це серйозно і надовго. Правда тому новому директору трохи байдуже було. То місяць довелося за ним бігати.
Гроші таки виділили. Але батько швагра звільнився. Бо якщо таке відношення до безпеки і надійності обладнання, то добром це не закінчиться. І краще самому піти, чим бути звільненим із позором.
І забув сказати. Ціна питання ремонту того насосу була 1000грн, або 37 доларів.
А ми тут сперечаємося Роттердам+ приніс комусь там 6, 10 чи 12 млрд грн.
Одна держава - 2 різних світи.
